Словник української мови (1927)/вірутник
| ◀ вірутний | Словник української мови В вірутник |
вірутно ▶ |
|
Віру́тник, ка, м. = Ві́рник. Між ріками Дніпром і Богом турецькі чабани пасли свої отари на ляцькій землі, а вірутники султанські і королівські дуванились спільною з них десятиною. К. (Правда, 1868, 144).