Словник української мови (1927)/гомоніти
| ◀ гомок | Словник української мови Г гомоніти |
гомонливий ▶ |
|
Гомоні́ти, ню́, ни́ш, гл. 1) Говорить. Зібралася уся громада, посіли, гомонять. Гліб. Дай тобі, боже, щоб ти тихенько гомонів, а громада тебе слухала. Ном. № 13590. Рука́ми гомоні́ти. Шутливо: писать. Ком. Пр. № 870. 2) Шуметь, кричать; производить глухой шум. Кажи, та не гомони дуже. Сині хвилі гомоніли. Шевч. Гомоніла Україна. Шевч. Широкий Дніпр не гомонить. Шевч. 28. Байрак гомонить. 3) Поговаривать. От і тепер гомонять, що Трубихівна ходить до своїх сиріт дітей. Левиц. I. 116.