Словник української мови (1927)/город
| ◀ горовитий | Словник української мови Г город |
городарь ▶ |
|
Го́род, да, м. Город. Чуру свого до города Черкаси посилав. АД. II. 9. Ум. Городе́ць, городе́чок, городо́к. Ой везуть сироту-сирітку, а в Кам'янець-городець. Чуб. В городі царів син, а за городечком царівна. Чуб. III. 159.
Горо́д, ду, м. 1) Огород. Сидить, як качан в городі. Ном. *2) Участок усадебной земли в селе. Грицько Рубан на новому городі вже птишню зіп'яв, казав, Миколі там хату ставлятиме, а тепер ячмінь сіє. Пир. у., Канон. Ум. Горо́́дець, горо́донько, горі́дчик. Левиц. I. 170; горо́дчик. Пішла в городець, рвала барвінець. Чуб. III. 301. Прийди, козаче, к мойому городоньку. См. Огоро́д. 3) Род игры. КС. 1887. VI. 457. Род хоровода. Грин. III. 109.