Словник української мови (1927)/городчик
| ◀ городський | Словник української мови Г городчик |
городянин ▶ |
|
Горо́дчик, ка, м. 1) Ум. от горо́д. *2) Садик у окон, палисадник. Ви не йдіть на подвір'я, бо там собака, а постукайте з городчика в віконицю. — Нова хата, перед нею городчик. Крим.