Словник української мови (1927)/громада
| ◀ грозьба | Словник української мови Г громада |
громадження ▶ |
|
Грома́да, ди, ж. 1) Общество равноправных лиц, мир, собрание, мирская сходка. Громада — великий чоловік. Ном. № 10736. Дай, боже, щоб ти тихенько гомонів, а громада б тебе слухала. Ном. № 13590. Добре речеш, тільки в громаду не беруть. Ном. № 6865. Не хотілось в снігу, в лісі, козацьку громаду з булавами, з бунчуками збірать на пораду. Шевч. 4. Слухайте ж, панове громадо! Шевч. 165. По селу люде громадою ходять та когось, мабуть, б'ють, бо дуже кричать. Рудч. Ск. I. 186. Турки село зрабували, громадами людей гнали. Лукаш. 116. *2) Толпа. Так виспівував, що ще більші громади обступали його. Борд. Ум. Грома́дка, грома́донька. Чуб. V. 110. Грома́дочка.