Словник української мови (1927)/громадський
| ◀ громадство | Словник української мови Г громадський |
громадянин ▶ |
|
Грома́дський, а, е. Принадлежащий, относящийся к миру, общественный, мирской, *гражданский. Сл. Нік. Громадських людей кликали цінувати. МВ. II. 203. Громадська земля. Громадська справа. Громадський суд. О. 1861. X. 55. Муж грома́дський. Член общества, представитель известной его части, участвующий в его решениях. Г. Барв. 351. Кулиш. Повести. I. 185. Тогді ж то, не могли знати ні сотники, ні полковники, ні джури козацькії, ні мужі громадськії, що наш пан гетьман Хмельницький… у городі Чигрині задумав, вже й загадав. Мет. 391.