Словник української мови (1927)/двір
| ◀ двіліток | Словник української мови Д двір |
двірець ▶ |
|
Двір, дво́ру, м. 1) Двор, место подле дома, обнесенное забором. І в хаті не чуть, і на дворі не видко. МВ. II. 8. Ой не по правді, мій миленький, ти зо мною живеш: мимо мій двір, нові ворітечка до иншої йдеш. Мет. 67. На дво́рі. Вне дома. Приходять тоді брати і мати його і, стоячи на дворі, послали до його, кличучи його. Єв. Мр. III. 31. 2) Дом, усадьба. Не плач, небого, що йдеш за нього: нехай плаче він, що бере лихо в двір. Ном. Хоч не сильна, аби двір закрасила. Ном. На конику заїжджає, до двору женчиків займає. Чуб. Стоять нові двори, а в тих дворках новії ворота. Чуб. 3) Двор, придворные. Ось ті, що панують у царських дворах. Єв. Л. VII. 25. 4) Дворня, дворовая прислуга. Іде з своїм двором. Ном. *5) Дворец, дом. Славний двір поклав він у Ковалівці. Довгий і високий. Лепк. Двіре́ць, двіро́к, двіро́чок, дво́рик, дворо́к. Там я ходив через річку до своєї дівчини; в неї двірок біленький, навколо тополі. Чуб. V. 238.