Словник української мови (1927)/димарь
| ◀ димарик | Словник української мови Д димарь |
димати ▶ |
|
Дима́рь, ря́, м. Печная труба. Грин. II. 158, 102. А Максим на пожарище та на попелище подивився… Нема ради! Тілько вітер свище у димарі та в комені. Шевч. 590. Ум. Дима́рик, дима́ричок.