Словник української мови (1927)/дихнути
| ◀ дихи | Словник української мови Д дихнути |
дихтіти ▶ |
|
Дихну́ти, ну́, не́ш, гл. 1) Дохнуть. Мороз — дуже старий чоловік; він як дихне помалу, то й мороз не великий. Чуб. I. 32. 2) Повеять. Ні вітер не дихне, і ніщо не колихнеться. Кв. II. 305.