Словник української мови (1927)/доводити
| ◀ доводження | Словник української мови Д доводити |
доводитися ▶ |
|
Дово́дити, джу, диш, сов. в. довести́, веду́, де́ш, гл. 1) Доводить, довести. От як раз дід довів гайдамаку до тиєї хати. Рудч. Ск. II. 149. 2) Допускать, допустить, доводить, довести. Нехай господь скарає того, хто довів до того. Ном. № 4109. Бог його зна, до чого мене бог доведе. ЗОЮР. I. 11. А чи довго матір та ще й добру довести до того, що повірить усьому, що їй стануть росказувати. Кв. Не довести́. Не допустить, не привести. Не доведи мене до сього, господи! К. ЧР. 267. 3) Только несов. в. Предводительствовать. Швачка їми доводив. ЗОЮР. I. 135. 4) Доказывать, доказать. Галілей став доводити, що Коперник не дурень і не єретик. Ком. I. 56. А я йому довожу, що все одно. МВ. Прокіп мене розважає, доводить мені, що се лихо дочасне. МВ. (О. 1862. III. 76). 5) Довести́ до згу́би. Погубить, довести до гибели. Одарка заплакала слізьми та й почала росказувати все: як її замикали на ніч саму у горницю, як страхали і били, як до згуби довели. МВ. I. 72. 6) — до кра́ю, д. кра́ю, *кінці́в. Окончить, довести до конца. Доведу уже до краю, доведу, — спочину. Шевч. 206. Треба краю доводити. Шевч. 7) — до пуття́. а) Сделать как следует. б) = Дово́дити до ро́зуму. Не довів тебе до пуття. Св. Л. 99. 8) Дово́дити до ро́зуму. Воспитывать. Батько щоб навчав та до розуму доводив. Кв. Не той тато, що сплодив, а той, що до розуму довів. Ном. № 7236. 9) Довести́ свого́. Поставить на своем. Мене б він такеньки не обійшов: я б йому довела свого, побачив би він. МВ. II. 80. 10) — сорома́. Наделать сраму, пристыдить. Се чужа сторона доведе сорома. Мет. 196.