Словник української мови (1927)/доводитися
| ◀ доводити | Словник української мови Д доводитися |
доводливий ▶ |
|
Дово́дитися, джуся, дишся, сов. в. довести́ся, ду́ся, дешся, гл. 1) Приходиться, придтися, случаться, случиться, выпадать на долю (безлично). На довгім віку усього доведеться. Ном. № 9893. Не довелось свині на небо дивиться. Ном. № 5329. Так нам довелося. НВолын. у. Чує, чує материне серце, яка доля доні доведеться. К. Досв. 121. Чаруй, чаруй, дівчинонько, коли довелося, — уже твоє біле личко з моїм понялося. Мет. 12. Доведеться ледачому всю правду сказати. Чуб. V. 28. *Як доведе́ться. Как случится. Сл. Нік. *Дово́диться слу́хатися. Приходится повиноваться. Сл. Нік. 2) Следовать (к получению). Заплатив два рублі, а ще доводиться йому шість. 3) Доставаться, достаться. А їй довелась запаска гарна. Сама, дівко, не вгадала, кому доведешся. Грин. III. 212. Чуб. I. 246. 4) Приходиться, придтися, стоить. Бідна козацька голово! Оттак то завсегда доводиться нам та честь та слава! Збоку дивляться люде, дивуються, що блищить, сияє, а в серце ніхто не загляне. К. ЧР. 312. 5) Только несов. в. Приходиться (каким-либо родственником). А Сомко… доводиться Юрасеві дядьком. К. ЧР. 28.