Словник української мови (1927)/доля
| ◀ долюбляти | Словник української мови Д доля |
дом ▶ |
|
До́ля, лі, ж. 1) Участь, удел, жребий, судьба, *рок. Моя доля терпіти. Така тобі, доню, доля судилася. Метл. Горе ж мені, горе, нещасная доле, — виорала дівчинонька мислоньками поле. Чуб. V. 6. 2) Счастливая судьба. Пошли йому, господи, щастя й долю. К. ЧР. 67. В того доля ходить полем, колоски збірає, а моя десь ледащиця за морем блукає. Шевч. 41. Нема йому щастя-долі. Мет. 461. 3) Раст. Sempervivum globiferum. L. ЗЮЗО. I. 136. Ум. До́ленька, до́лечка. Чуб. V. 555. Бідна моя головонька, доленька нещасна! Мет. 65. А я, доленько, в неволі помолюся богу. Шевч.