Перейти до вмісту

Словник української мови (1927)/дубчик

Матеріал з Вікіджерел

Ду́бчик, ка, м. 1) Ум. от дуб. Ночувала нічку під дубчиком з тобою, козаче, голубчиком. Мил. 91. 2) Ум. от дубе́ць. Ум. Ду́бчичок.