Словник української мови (1927)/забалакати
| ◀ забалакування | Словник української мови З забалакати |
забалакувати ▶ |
|
Забала́кувати, кую, єш, сов. в. забала́кати, каю, єш, гл. 1) Заговаривать, заговорить кого, отвлекать внимание. Зараз підсіла до чоловіка та й ну його забалакувати. Мнж. 96. *Він забалакує діда, а товариші полізли на сливу тай крадуть. Крим. *2) Забала́кати до ко́го. Обратиться к кому (с речью). Он як, уже до тебе не можна нікому й забалакати! — Я її побачила на базарі, забалакала до неї, а вона — ніби мене й не бачить. Крим. Забалакує до його так люб'язненько.