Словник української мови (1927)/забивати
| ◀ забивання | Словник української мови З забивати |
забиватися ▶ |
|
Забива́ти, ва́ю, єш, сов. в. заби́ти, б'ю́, б'є́ш, гл. 1) Забивать, забить, вбивать, вбить, вколачивать, вколотить. Греблі гатили, кілля забивали. Макс. 1834. 23. 2) Забивать, забить, заколачивать, заколотить. Забити дірку. 3) Ушибать, ушибить, зашибить. Впав та так забив коліно, що й ногою не поворухне. Харьк. Не лізь на колодку, бо заб'єш головку. Макс. 1849. № 26. 4) Убивать, убить. Ой упала Бондарівна близько перелазу: забив, забив пан Каньовський з рушниці одразу. Чуб. V. 427. Я нікого не забив, бо сам душу маю. Чуб. V. 963. 5) Забивать, забить, запугивать, запугать. Так забили бідну дитину, що вона вже всього боїться. Харьк. 6) О запахе: заглушать, заглушить. Пижмо хоць єдно, та усі зілля забиває. Подол. г. 7) Об огне: тушить, затушить. Чабани забивають огонь свитами. О. 1862. V. Кух. 31. 8) Только сов. в. О поклонах: положить. Забий десять поклонів. КС. 1882. X. 57. 9) — ба́ки. Заговорить, сбить с толку. Не забивай баки! Мир. Пов. II. 106. Він йому ні в чому не повірить і баки йому заб'є. Кв. II. 202. 10) — в кайда́ни, в коло́дку, в ди́би, в скрепи́цю. Заковывать, заковать в кандалы, в оковы. Взяли його в неволеньку, забили в кайдани. Чуб. V. 1018. Да узяли Харька, да узяли батька, да забили в колоду. Мир. Л. сб. 191. Забили їх у диби. Рудч. Ск. I. 210. І вдовиченка-ледащицю забили в скрепицю та й повели до прийому. Шевч. 591. 11) — доро́гу, шлях. Заносить, занести снегом. Гудили дорогу, забиту та занесену снігом. Мир. Пов. I. 118. 12) — па́мороки. См. Па́мороки. *13) — копі́йку. Зашибать, зашибить деньгу. Сл. Нік.