Словник української мови (1927)/забуртити

by Борис Грінченко

◀ забуртатися

Словник української мови Борис Грінченко З забуртити

забурувати ▶

Київ: Горно, 1927

Забурти́ти, рчу́, ти́ш, гл. 1) Забить, засыпать, залепить. Вікна забуртило (снігом), — нічого не видко. Мнж. 130. 2) Воткнуть, вонзить. У серце ніж забуртила. АД. I. 304.