Словник української мови (1927)/завгорити
| ◀ завгодя | Словник української мови З завгорити |
завгородній ▶ |
|
Завго́рювати, рюю, єш, сов. в. завго́рити, рю, риш, гл. 1) Причинять, причинить горе, неприятность. Та хоч бий себе, хоч ріж, — сим нікому не завгориш. Харьк. 2) Переносн. запрещать, запретить. Нехай брешуть: людім не завгориш. Харьк.