Словник української мови (1927)/заволока
Зовнішній вигляд
◀ заволодіти | Словник української мови З заволока |
заволоком ▶ |
|
Заволо́ка, ки, об. 1) Захожий из чужой страны, бродяга чужестранный. Горе мені на чужині: зовуть мене заволокою. Чуб. V. 198. 2) Бревно, которым закладывают в плотине прорванное место, чтобы успешнее его заделать. Миусск. окр. *3) Ж. Томпон. Сл. Нік. Сл. Желех. Кінь ногу сплечив, наривати стало, то коновал дві дюрочки прорізав і конопляну заволоку затягував. Пир. у., Конон.