Словник української мови (1927)/завіряти
| ◀ завірюшливий | Словник української мови З завіряти |
завіс ▶ |
|
Завіря́ти, ря́ю, єш, сов. в. заві́рити, рю, риш, гл. 1) Уверять, уверить. Мене завірили люде, що тебе нема вже на сім світі. Стор. М. Пр. 54. *2) Удостоверять. Розписку завіряють у волості. Нехай поліція завірить підпис. Крим.