Словник української мови (1927)/загомоніти
| ◀ заголюватися | Словник української мови З загомоніти |
загонистий ▶ |
|
Загомоні́ти, ню́, ни́ш, гл. 1) Заговорить. Ой цюкнув раз перший — вона зашуміла, ой цюкнув раз другий, та й загомоніла. Чуб. V. 710. А ні поспитати, а ні загомоніти до неї. МВ. II. 98. 2) Иногда употребляется в смысле: прикрикнуть, строго и с укором заговорить с кем. Батько аж загомонів тогді на його: «Та чи довго ти гави тут ловитимеш?» Г. Барв. 387. 3) В прилож. к толпе значит: загалдеть. То тихо було, а то як загомоніла вся громада, — такого крику! Гринч.