Словник української мови (1927)/заклинати

Матеріал з Вікіджерел

Заклина́ти, на́ю, єш, сов. в. заклясти́, клену́, не́ш, гл. 1) Заклинать, заклясть. 2) Проклинать, проклясть. Заклинаю тебе богом, не муч мене. Єв. Мр. V. 7. Заклинаю тя іменем божим. МУЕ. III. 53. Десь ти мене, моя мати, в барвінку купала, купаючи заклинала, щоб долі не мала. Мет. Заклинала вона гроші ті… ось як. Гринч. II. 143. *3) — кому́. Заклиная запрещать. Вона закляла страшним способом своєму Мацеєві. Борд. *4) Произносить проклятие, ругаться, выругаться. Він хотів заклясти, але вдарив себе долонею по роті. Франко.