Словник української мови (1927)/закон
| ◀ закомуристий | Словник української мови З закон |
законити ▶ |
|
За́ко́н, ну, м. 1) Зародыш. Константиногр. у. Там його́ й зако́ну нема́. Нет его там и зародыша, нет и следа. Константиногр. у. 2) Закон. Де ж такий закон є, щоб чоловіка нівечити? Харьк. 3) Исповедание, обряд, предписание религии, обычая. Хитрий закон, що не зна ні чорт, ні піп, ні дякон. Посл. Аф. 419. Князь ісповідував православну віру і кріпко тримався свого закону. Стор. М. Пр. 69. Поховали громадою, як слід, по закону. Шевч. 32. Як раз по нашому закону пред нею шапочку ізняв. Котл. Ен. III. 56. Ждіть від нас людей по закону увечері. Кв. Драм. 173. В зако́н увести́: а) Сочетать законным браком. Нехай нас звінчає, та тогді вже явимось до матері. Вона, побачивши, що ти вже у закон уведена, не так буде на тебе жалкувати. Кв. I. 219. б) Окрестить. Вже три дні, як дитина не хрещена… Не дай, боже, якого случаю — і вмре не введена в закон. Мир. ХРВ. 23. У зако́н уступи́ти. Вступить в законный брак. Маркев. 114. *Зако́н приня́ти. Вступить в брак. Та я ж за тим, панночко, і прийшов, щоб з тобою закон приняти. Квітка. См. еще Закі́н.