Словник української мови (1927)/закін
| ◀ закім | Словник української мови З закін |
закінчання ▶ |
|
За́кін, кону, м. Причастие, св. дары. Є й такі стрільці, — але се вже дуже грішні, — що коли законюються (причащаються), то не проковтнуть закін. Шух. I. 234, 224.