Словник української мови (1927)/закочувати
| ◀ закочистий | Словник української мови З закочувати |
закочуватися ▶ |
|
Зако́чувати, чую, єш, сов. в. закоти́ти, чу́, тиш, гл. 1) Отворачивать, отвернуть; засучивать, засучить. Закоти комір! Дідова дочка закотила рукава. Рудч. Ск. II. 55. Закотив сі щиглик штанці по колінця. Чуб. V. 1145. *2) Закатывать, закатить. Закоти воза під повітку, нехай не стоїть під дощем. Звен. у., с. Пальчик. Ефр.