Словник української мови (1927)/закувікати
| ◀ закувати | Словник української мови З закувікати |
закудикувати ▶ |
|
Закуві́кати, каю, єш, гл. 1) О свинье: закричать, завизжать. Сів (вовк) на свиню, прибіга в село; вона як закувіка — аж вовк перелякавсь. Рудч. Ск. I. 3. 2) О сове: закричать. На чиї хижі кувік (сова) заковіче, того до гробу кліче. Вх. Уг. 248.