Словник української мови (1927)/залицятися
| ◀ залицяння | Словник української мови З залицятися |
залички ▶ |
|
Залиця́тися, ця́юся, єшся, гл. 1) — до ко́го, на ко́го. О любовном ухаживании: ухаживать за кем. Не ходи, не люби, не залицяйся, — не пойду за тебе, ти ж не сподівайся. Чуб. III. 144. Чи ти, милий, впився, чи з коника вбився, чи на другу залицявся, мене одцурався. Мет. 104. 2) — на ко́го. Иметь виды на кого, желать кого. А на того Середенка старий дукач залицявся: ходить дукач по ярмарку, собі наймита шукає. Гринч. III. 624. 3) Намереваться, собираться. Через тебе, вражий сину, мене мати била. Не била, не била, залицялась бити. Подольск. г. Хлопці… вже залицялись бити мене. Уман. у.