Словник української мови (1927)/застава
| ◀ застав | Словник української мови З застава |
заставати ▶ |
|
За́става, ви, ж. Ловушка для лесного зверя. Шух. I. 235.
Заста́ва, ви, ж. 1) Залог. Шинкарочко мила, усип меду-вина, бери на заставу коня вороного. Чуб. V. 29. А тут ще нема чого шинкарці і в заставу оддать. Рудч. Ск. II. 21. Положивши нову свиту і кожух в заставі. Мкр. Н. 3. 2) Застава, пограничная стража. А у Тендрові острові Семен Скалозуб з військом у заставі стояв. АД. I. 217. Застави хоть стояли, та не густо, сторожа не пильнувала так, як от тепер по Збручеві, чи що. МВ. Ще недавно по тій річці застави стояли, по заставах орандарі мито з людей брали. К. Досв. 122. *3) Шлагбаум. Сл. Нік. 4) Хоругвь. Зійди, господи, з неба, бо нам тя ту треба — заставу вишивати. Гол. IV. 423. Ум. Заста́вонька. Не веліла мати заставоньки брати. Чуб. V. 89.