Словник української мови (1927)/застанова
| ◀ засталятися | Словник української мови З застанова |
застановити ▶ |
|
Застано́ва, ви, ж. 1) = Заста́ва 1. Поніс чоловік до жида ціп на застанову, щоб навірив горілки. Лебед. у. Жидові клади застанову як позичаєш, а йому не треба. НВолын. у. Кожух у застанові. НВолын. у. *2) Намерение, настояние на чем. І нема у мене тоді своєї волі, ані своєї думки, ані сили, ані застанови — нічого. Франко.