Словник української мови (1927)/збуряти
| ◀ збур'януватіти | Словник української мови З збуряти |
збурятися ▶ |
|
Збуря́ти, ря́ю, єш, сов. в. збу́рити, рю, риш, гл. 1) Разорять, разорить, разрушать, разрушить, повалить. Мов городи, що ти збурив, пам'ять його зникла. К. Псал. 17. 2) Волновать, взволновать, возмущать, возмутить. Та дума блискавкою мигнула в його голові, збурила всю кров. Левиц. I. 249.