Словник української мови (1927)/злюбити
| ◀ злюбини | Словник української мови З злюбити |
злюбитися ▶ |
|
Злюби́ти, блю́, биш, гл. 1) Полюбить. Його козаки злюбили. ЗОЮР. I. 216. Бодай тебе, мій миленький, инша не злюбила. Мет. 64. Голубонька вбив, голубку злюбив. Лавр. 81. 2) Він злюби́в, вона́ злюби́ла. Ему, ей понравилось. Дали Христу ім'я Петро, — божа мати не злюбила. Гол. IV. 549. Не злюбив собі місця. Ном. № 10248.