Словник української мови (1927)/кавал
| ◀ кава | Словник української мови К кавал |
кавалер ▶ |
|
Кава́л, лу, м. Кусок, часть. Нема нікде кавал землі. Гол. Ум. Кава́лець, кава́лок, кава́льчик. Не порубаний я дуже: головонька на четверо, а ніженьки на шестеро, білі палці на кавалці, а рученьки на штученьки. Гол. III. 90. За кавалок кишки сім миль пішки. Ном. № 6473. Треба працювати, щоб кавалок хліба мати. Чуб. I. 147. Ой не руш же, наймитоньку, та хліба цілого, — ой там лежить на полиці кавалок цвілого. Гринч. III. 556. Рвали тіло по кавалку, пускали на воду. Гол. I. 9.