Словник української мови (1927)/калячити
| ◀ каляти | Словник української мови К калячити |
кам ▶ |
|
Каля́чити, чу, чиш, гл. Быть невнимательным, рассеянным, зевать, ротозейничать. Піддружий, ти там що калячиш? про тебе так усе дарма! буяри роблять що — не бачиш? дивись, уже шишок нема. Алв. 36.