Словник української мови (1927)/каліч
| ◀ каліцтво | Словник української мови К каліч |
калічений ▶ |
|
Ка́ліч, чі, ж. соб. 1) Калеки. Попродав увесь скот — зосталась сама каліч. Лохвиц. у. 2) Все искалеченное, испорченное. Знов піднімали в його головці на другий лад — покручені фантазії, якусь каліч образів. Левиц. I. 244.