Словник української мови (1927)/калічити
| ◀ каліченька | Словник української мови К калічити |
калічитися ▶ |
|
Калі́чити, чу, чиш, гл. 1) Увечить, калечить. Скинь її (свиту) зараз, скинь!.. Ти себе покалічиш. — А селяне носять та й не калічать же себе. Левиц. Пов. 159. 2) Уродовать, искажать, извращать, *коверкать. Не з щиростю… приступає до рідного слова, та й почне його калічить. О. 1861. IV. 34.