Перейти до вмісту

Словник української мови (1927)/кантар

Матеріал з Вікіджерел

Ка́нта́р, ру, м. 1) Узда, недоуздок. Чуб. VI. 111, 403. Сивий коник, — кантарь на нім. Гол. III. 436. 2) Род ручных небольших весов. Ум. Канта́рок. См. Канту́рь.