Словник української мови (1927)/квітка
| ◀ квітина | Словник української мови К квітка |
квітковий ▶ |
|
Кві́тка, ки, ж. 1) Цветок. А без долі біле личко, — як квітка на полі: пече сонце, гойда вітер, рве всякий по волі. Шевч. 70. Процвітає в саду квітка… О, траво висока! Закрий її, сховай її від людського ока. К. Досв. Ой вирву я з рожі квітку та й пущу на воду: пливи, пливи, з рожі квітко, та й до мого роду. Нп. 2) Мн. Венок из искусственных цветов, который носит девушка, преимущественно просватанная. 3) Цветной бант, пришиваемый к шапке на свадьбе жениху и боя́рам. Беруть шапки у бояр і пришивають квітки, співають так само, як і тоді, коли пришивають квітку молодому. Чуб. IV. 567. Пійду з села, — зараз оженюся: мені, дівко, та пришиють квітку, тебе, дівко, завертять в намітку. Мет. 15. Переносно: кві́тку приши́ти (кому́). Осмеять кого острым словцом, метким ответом и пр. Се така, що кожному квітку пришиє. Эта каждого осмеет. (Уміла) квітку хоть кому пришити, хитро насміяться. Мкр. Н. 85. Обізветься який парубок, — він зараз і пришиє квітку: дівчатам регот, парубкові сором. О. 1861. VIII. 19. 4) Букетик из калины или цветов, подносимый на крестинах повивальной бабкой гостям. КС. 1893. VII. 79. 5) Особый род вышивки на сорочке. Залюбовск. Чуб. VII. 427. 6) У квітки́. О материи: с рисунком в виде цветов. Жілетка шовкова в квітки. Св. Л. 174. Ум. Кві́тонька, кві́точка. По садочку йшла, квітойки рвала. Чуб. V. 6. Квітоньками гарненько рожа розцвіла. Сніп. У хаті в її — як у віночку, хліб випечений — як сонце, сама сидить — як квіточка. ЗОЮР. I. 145. Дівчинонька, як квіточка, з нею рай. Гліб.