Словник української мови (1927)/кепкувати
| ◀ кепкування | Словник української мови К кепкувати |
кепство ▶ |
|
Кепкува́ти, ку́ю, єш, гл. 1) Смеяться над кем, насмехаться. Кепкують з його, як із блазня, та тілько за боки беруться. К. ЧР. 139. Ой косить хазяїн зелену діброву, аж піт з його лиця ллється, а чумак під возом сидить в холодочку та з хазяїна кепкує, сміється. Гринч. III. 569. 2) Пренебрегать. В таком значении слово это находится в одной пословице, по всем признакам фальсифицированной, появившейся сперва в «Ужинку» М. Г(атцука), а затем перепечатанной Номисом: Пани правдою кепкують, протеж у світі панують. Гатц. 345.