Перейти до вмісту

Словник української мови (1927)/клясти

Матеріал з Вікіджерел

Клясти́, кляну́ (клену́), не́ш, гл. 1) Проклинать. Не співає чорноброва, кляне свою долю. Шевч. 69. Любіть ворогів ваших, благословляйте, хто клене вас. Єв. М. V. 44. 2) Поносить, ругать. Хоч і діжу з тістом оддай, то ще буде клясти, що важко нести. Ном. № 4831.