Словник української мови (1927)/клятьба
| ◀ кляття | Словник української мови К клятьба |
кляч ▶ |
|
Клятьба́, би́, ж. 1) Проклятие. Слухайте, панове-молодці, як то жіноцька клятьба дурно йде. ЗОЮР. I. 217. 2) Заклятие. Як німа клятьба, то візьмеш скарб, а то, кажуть, ні. Канев. у. *3) Клятва, зарок. Дали один перед другим клятьбу таку, що як я порушу цю клятьбу, то хай мені оберне назад в'язи. Крим. *4) Заповедное завещание. Як помірав, то написав він клятьбу, щоб хату його не продавали, а зробили в ній школу. Крим.