Словник української мови (1927)/колотити
| ◀ колотися | Словник української мови К колотити |
колотитися ▶ |
|
Колоти́ти, чу́, тиш, гл. 1) Мутить. Два голуби воду пили, а два колотили. Мет. 2) Масло сбивать. 3) Ссориться. Як у клуні не молотить, то в хаті колотить. Ном. № 10131. 4) — чимсь. Помыкать; распоряжаться чем, *производить беспорядок среди ч.-н., производить суматоху. Так колотить всіма, як вир водою. Ном. № 3429. Оце колотить, як чорт лозою. Ном. № 3422. Поснули й ви, що світом колотили. К. ПС. 7. *Прийде на наше подвір'я і от як побачить курей, так і зачне тими курами колотити та за ними бігати, та все кричати. Крим.