Словник української мови (1927)/колючка
| ◀ колючий | Словник української мови К колючка |
колюшенний ▶ |
|
Колю́чка, ки, ж. 1) Шип растения. Колючка залізла в ногу. 2) Колючее растение вообще. Бува і чоловік сьому колючці (будякові) пара. Греб. Прийшов у садок, намостив на дереві колючок і сів на їх. Рудч. Ск. 3) Мн. Название растений: Echium vulgare L., Tribulus terrestris L, Xanthium spinosum L. ЗЮЗО. I. 141. Будяки, колючки стремлять на просторі та глуха кропива купчиться. МВ. (О. 1862. I. 96). 4) = Ко́лька. П'ять ніч не спала: колючка колола. Константиногр. у. Я стара людина: або ногу підколю, або колючка нападе, то й опізнюся. Г. Барв. 497.