Словник української мови (1927)/комір
Зовнішній вигляд
◀ комін | Словник української мови К комір |
комірець ▶ |
|
Ко́мір, ра, м. Воротник. Не до нашої шиї ті коміри шили. Левиц. Ум. Коміре́ць, *комі́рчик. У лисички, каже, гарна шкурка… на комірець. Рудч. Ск. II. 15.