Словник української мови (1927)/конівка
| ◀ конище | Словник української мови К конівка |
конклав ▶ |
|
Коні́вка, *коно́вка, ки, ж. 1) Ум. от кі́нва. 2) Кружка деревянная или металлическая. Шух. I. 250, 251. Як узяв ту кінву за ухо, то зробив у тій конівці сухо. ЗОЮР. I. 204. Зачепила рукавом срібну коновку, повну вишнівки. К. ЧР. 229. 3) Ведро. (Дощ) ллє, як з коновки. Ном. № 575. Посилаю з коновками по воду. Гол. Ум. Коні́вонька, коні́вочка. Зашли козакові пива коновочку. Чуб. Сосновая коновочка, а дубове денце. Гринч. III. 613.