Словник української мови (1927)/копилити
| ◀ копил | Словник української мови К копилити |
копилитися ▶ |
|
Копи́лити, лю, лиш, гл. — гу́би. Отдувать, оттопыривать (губы). Переносно: важничать, относиться к чему с пренебрежением; дуться. Не копильте, каже, дітки, губок, не копильте! Їжте, воно смашне! Сим. 231—232. Не будете ви в нас копилить губу, як ті запорожці, що всі в них рівні. Кул.