Словник української мови (1927)/копитце

by Борис Грінченко

◀ копитонько

Словник української мови Борис Грінченко К копитце

копиця ▶

Київ: Горно, 1927

Копитце́, ця́, с. 1) Ум. от копито́. Кінь води не п'є, копитцями б'є. Чуб. І. 2) Род инкрустации из меди в форме подковы. Шух. I. 278. 3) Мн. Род вышивки. Kolb. I. 49. 4) Мн. = Ко́питень. ЗЮЗО. I. 113.