Словник української мови (1927)/корити

by Борис Грінченко

◀ коритечко

Словник української мови Борис Грінченко К корити

коритися ▶

Київ: Горно, 1927

Кори́ти, рю́, ри́ш, гл. 1) Покорять. Річ твоя тиха, а корила всю Україну. О. 1861. III. 16. 2) Упрекать, укорять. Змиев. у. Прислухайся — що старі про мене казатимуть: чи будуть хвалити, чи корити. Кв. I. 49.