Словник української мови (1927)/коритися

by Борис Грінченко

◀ корити

Словник української мови Борис Грінченко К коритися

коритко ▶

Київ: Горно, 1927

Кори́тися, рю́ся, ри́шся, гл. 1) Подчиняться, покоряться. Того не роби, рибочко, а корись твоєму батькові. Федьк. Бачить, що корюся, та ще й гірш мене зневажає, а далі й бити вже порвалась. МВ. I. 29. 2) Повиноваться. Біси коряться нам в ім'я твоє. Єв. Л. X. 17.