Словник української мови (1927)/коць
| ◀ коцурник | Словник української мови К коць |
коцький ▶ |
|
Коць, ця, м. 1) Ковер. Вас. 172. А коць важний з розводами, і посередині великий орел. Кв. Ну, тепер, діти, несіть мене до церкви. От ми положили його на коць та й понесли. Стор. 2) Одеяло тканое — шерстяное, шелковое. Гол. Од. 82. Ліжко, заслане мняким шовковим коцем. Мир. ХРВ. 315. *Витягла з-під коця свою бліду, замлілу руку. Мирн. І. 345.