Словник української мови (1927)/кілля
| ◀ кілко | Словник української мови К кілля |
кілок ▶ |
|
Кі́лля, ля, с., соб. от кіл. 1) Колья. Прославився на Вкраїні ще козак і Гонта, що сажав жидів на кілля рядом поверх плота. Ном. № 672. Инший на ярмарок брався, инший у гай по кілля. К. ЧР. 67. 2) Приготовленные для постройки части ствола дерева — самые верхние, длиной по 5—6 метров. Шух. I. 88.