Словник української мови (1927)/кінець
| ◀ кінва | Словник української мови К кінець |
кінний ▶ |
|
Кіне́ць, нця́, м. 1) Конец, окончание, заключение. Кінець — ділу вінець. Посл. Царству його не буде кінця. Єв. Л. I. 33. На при кінці́. В конце, напоследок. На при кінці всього й каже… Гринч. До кінця́. До конца, до окончания. До кінця там досидів. Гринч. Кіне́ць ві́ку. а) Окончание жизни. Оце вже кінець мого віку. Гринч. б) Конец мира. Мабуть кінець віку оце приближився: хоч рідного брата тепер стережися. ЗОЮР. II. Дійти́ кінця́. Окончить. Св. Л. 134. А вже ж я тобі́ доїду кінця́! Уж я тебя доканаю! Ном. № 3651. 2) Конец (предмета). Попустила низько кінці стрічок. Грин. Устромив кілок гострим кінцем у землю. Грин. Кінцем ножа копирсає. Грин. Кінці́ в край. Нет выхода, безвыходное положение. Таке мені прийшлось тоді: прямо кінці в край, — нічого їсти. Пішов та й украв. Новомоск. у. Залюбовск. *Зво́дити кінці́. Оканчивать дело. Як собі хочете…, а зведіть кінці до купи. Кон. III. 407. 3) Кожаная часть кнута. На пугу ремінний конець. Маркев. 64. 4) Край, предел. Позбірає вибраних од кінця землі до кінця неба. Єв. Мр. XIII. 27. Употребляется как наречие с родительным падежем: кіне́ць стола́, кіне́ць села́. На конце стола, села. Сидить батько кінець стола. Шевч. 71. Тоже значит и кінці́ стола́. Сидить собі, сердека, у великій хаті, на лаві, кінці стола. Кв. II. 69. 5) Окончание книги. Кінець Чорній Раді. К. ЧР. 422. Ум. Кі́нчик, кі́нчичок. Бачив купку зірочок, або ріжок місяцевий, кінчичок. МВ.